ГАЛЮЦИНАЦІЇ — як найкраще з ними справлятися
Загалом, якщо людина має галюцинації, які негативно на неї впливають, намагайтеся змінити тему та переключити її увагу. Запевніть її, що ви подбаєте про цю неприємну ситуацію. Перейдіть до іншої кімнати, якщо це може допомогти. Допомогти може прослуховування музики, а також перегляд сімейних фотографій чи зображень речей, які їй подобаються. Казати людині, що те, що вона бачить, насправді не існує, може засмутити її та розчарувати людину з LBD.
За словами Мері Міттельман (Mary Mittelman), професора досліджень психіатрії та директора Програми підтримки сімей хворих на хворобу Альцгеймера та супутні деменції в NYU Langone — http://www.nytimes.com/2016/05/03/nyregion/advice-for-alzheimers-caregivers.html:
Якщо галюцинації та маячні ідеї не спричиняють страждань, можливо, краще погодитися з ними, ніж намагатися переконати людину в тому, що вони не реальні. Якщо ж вони викликають страждання, тоді опікунам варто визнати страх, який вони спричиняють, і вжити практичних заходів, таких як зміна освітлення та навколишнього середовища, щоб уникнути будь-яких тригерів. Наприклад, збитий у купу одяг може виглядати як монстр, а портрет може здаватися справжньою людиною. У деяких випадках лікар може рекомендувати розсудливе застосування ліків, коли інші заходи не допомагають.
Див. «Лікування та важлива інформація» в розділі ЩО ТАКЕ LBD
СИНДРОМ КАПГРА
Синдром Капгра — це ірраціональна переконаність у тому, що знайому людину чи місце замінили на точну копію — самозванця. Найчастішим об’єктом при синдромі Капгра є чоловік, дружина або близька людина.
Експерти оцінюють, що до 17% людей з LBD стикаються із синдромом Капгра. Дослідження показують, що галюцинації при деменції з тільцями Леві тісно пов'язані з розвитком синдрому Капгра. Одне дослідження також виявило, що люди, які отримували лікування інгібіторами холінестерази (які іноді використовуються для лікування галюцинацій при деменції з тільцями Леві), мали меншу ймовірність розвитку синдрому Капгра.
Реакція на синдром Капгра: Опікуни людей із синдромом Капгра повідомляють про більші труднощі порівняно з опікунами людей із деменцією з тільцями Леві, у яких немає синдрому Капгра. Оскільки когнітивна функція людей з LBD значно змінюється з часом, реагувати на синдром Капгра важко. Іноді просто «плисти за течією» розмови допомагає, але деякі опікуни повідомляють, що людина з LBD може зловити їх на словесних суперечностях, якщо, наприклад, вони погоджуються, що вони є самозванцями. Крім того, оскільки людина може вважати опікуна або члена родини самозванцем, можлива вербальна чи фізична агресія, тому у відповідь на синдром Капгра рекомендується дотримуватися обережності.
Лікування синдрому Капгра: Лікування синдрому Капгра вимагає обережного підходу, якщо планується застосування медикаментів. Люди з LBD мають більший ризик виникнення серйозних побічних ефектів від антипсихотичних препаратів, які часто призначають від параної, марень і галюцинацій. Обов'язково повідомте про синдром Капгра лікарині чи лікарю вашої близької людини для належної оцінки та лікування.
За матеріалами VeryWell.com (автор Естер Херема (Esther Heerema), магістр соціальної роботи, 10.02.2016), https://www.verywell.com/capgras-syndrome-in-lewy-body-dementia-98556
ЗMІНИ В ПОВЕДІНЦІ
Ознайомтеся з витягом з огляду клінічного випадку «Вокалізація при деменції» доктора Джеймса Гелвіна (Dr. James Galvin) та доктора Аркадія Юсупова (Dr. Arkady Yusupov) про те, як можуть діяти зміни в поведінці. (Case Reports in Neurology, Case Rep Neurol 2014;6:126–133, DOI: 10.1159/000362159 Опубліковано онлайн: 30 квітня 2014 р.)
«У пацієнтів із деменцією, які мають негативні прояви “поведінкових і психологічних симптомів деменції” (БПСД), може бути доцільним застосування немедикаментозних методів (тобто переключення уваги). Психотропні препарати рідко впливають на негативні симптоми БПСД, водночас знижуючи якість життя пацієнта. Немедикаментозні методи є корисними як терапія першої лінії для усунення негативних проявів БПСД».
Під час огляду пацієнтка постійно повторювала ім'я свого сина, переходячи від звичайного розмовного тону до крику. Вона також видавала характерні хрипкі звуки, які, здавалося, відповідали зростанню рівня тривожності. Було застосовано метод переключення уваги та розслаблення, щоб пацієнтка припинила вокалізацію. Її привернули до уваги, назвавши на ім'я, а потім попросили зробити глибокий вдих і порахувати до 10. Цей метод допоміг перервати цикл вокалізації на 10–15 хвилин. Щоразу, коли увагу пацієнтки вдавалося переключити, інтервал без вокалізації ставав довшим і досягався швидше. У ці періоди пацієнтка була більш ясною свідомістю, могла відповідати на запитання та виконувати вказівки. Ці методи були продемонстровані доглядальникам, які успішно їх застосовували.
Під час огляду через 3 місяці доглядальники повідомили про тривале полегшення симптомів вокалізації завдяки постійному використанню методу переключення уваги. Рівень тривожності пацієнтки та її загальний психологічний стан значно покращилися завдяки можливості контролювати симптоми вокалізації. Стрес доглядальників також зменшився, оскільки частота та інтенсивність вокалізації знизилися. Через шість місяців вокалізація тривала, але методи переключення уваги все одно допомагали, зменшуючи тривалість і гучність кожного епізоду. Через 12 місяців знадобилися низькі дози рисперидону для зменшення збудження, яке часто провокувало епізоди вокалізації. Обговорення: Нейроанатомічні кореляти вокалізації можуть
Ми виявили, що метод переключення уваги та розслаблення спрацював у пацієнтки одразу під час першого візиту до кабінету. Пацієнтка змогла зосередитися на диханні, зменшити тривожність, і це дозволило припинити повторювані гучні вигуки імен та хрипіння на 10–15 хвилин. Повторні спроби переключити увагу використовувалися в міру того, як симптоми вокалізації поверталися. Кожна така спроба призводила до тривалішого періоду без вокалізації, під час якого пацієнтка висловлювала полегшення від того, що може припинити видавати ці звуки. Доглядальники пройшли навчання з використання переключення уваги та були заохочені застосовувати цей метод удома. Ця пацієнтка мала кілька факторів ризику.
Висновок: Використання психотропних препаратів стало звичайною практикою в лікуванні нейропсихіатричних симптомів, таких як вокалізація. Стримування пацієнта за допомогою заспокійливих засобів безсумнівно завадить йому виявляти вокалізацію. Проте це не є вирішенням проблеми через серйозні негативні наслідки для якості життя та потенційні побічні ефекти. Ґрунтуючись на результатах цього клінічного випадку, немедикаментозний підхід у вигляді переключення уваги з метою переривання патерну вокалізації рекомендується як втручання першої лінії та може відкласти або зменшити потребу в антипсихотичних препаратах.